Iнтерв’ю Блаженнішого Любомира про підсумки Синоду Єпископів УГКЦ

"Люди мають про Церкву дуже різні уявлення і то, часто, таки дуже поверхові":

інтерв’ю Блаженнішого Любомира для радіо "Воскресіння" про підсумки цьогорічного Синоду Єпископів УГКЦВід 2 до 9 вересня у Львові-Брюховичах відбувалися цьогорічні засідання Патріаршого Синоду Єпископів УГКЦ. Відповідно, 15 вересня на офіційній веб-сторінці УГКЦ були оприлюднені постанови цього Синоду. Маючи ці постанови перед собою ми попросили Блаженнішого Любомира, Главу УГКЦ, прокоментувати деякі основні позиції цих постанов. http://www.ugcc.org.ua/333.0.html У чому особливість цьогорічного Синоду Єпископів? Особливість цьогорічного Синоду я думаю є в наголосі, який ми поставили на справу євангелізації. В наших синодах ми, звичайно, займаємося різними справами, різними темами, а цього року ми взяли за основу тему євангелізації. А це значить ділитися Божим словом, ділитися даром святої віри з усіма своїми ближніми. Бо кожний з нас потребує відчути близькість Бога і через євангелізацію, через тих, хто вже вірує і живе згідно із своєю вірою, Боже слово підтримується, скріплюється, удосконалюється. Інші люди, які може трохи відчужились, віддалились від Бога з різних причин, для них це може бути такий сигнал для пробудження, для привернення їхньої уваги і для зближення до Господа Бога. Інші люди такі чужі Божим справам, бо вони може ніколи й не чули про Бога і то не конечно, що з власної вини. Обставини, головно в Україні, останніми десятиліттями були такі, що багато людей прямо не мали нагоди почути про Ісуса Христа, про Бога. І вони так живуть. Але при допомозі євангелізації, це значить при помочі доброго приміру людини, близької людини, знайомої вони можуть звернути увагу, що це не тільки щось таке загальне, далеке, але що це є щось, що може бути надзвичайно важливим, вирішальним у їхньому власному житті. Ми на це звернули особливу увагу, бо Церква існує перш усього задля того, щоб допомогти людям пізнати Бога, зустріти Його, бути близько Нього. Бог не є тільки для вибраних людей, Бог хоче бути об’явленим усім людям і ми є тими посередниками, можна сказати своєрідним інструментом, знаряддям тої комунікації. Через нас людей, які мали вже нагоду зустріти Бога, жити по-Божому, ця добра, важлива вістка передається другим людям. Це є головна річ про Церкву. У чому, на вашу думку, суть Церкви? Люди мають про Церкву дуже різні уявлення і то, часто, таки дуже поверхові: немов би це була ще одна якась там організація серед багатьох інших, чи для справ культури, чи благодійності, чи чогось іншого. А забуваємо, що Церква існує задля того, щоб людей зблизити до Бога, Бога представити людям і в той спосіб дати їм нагоду зустріти Його і жити згідно з Його святою волею. Ми є знаряддя, ми не є ті, від кого це усе залежить. Ми це одержали і ми це передаємо другим, бо ініціатива є Божа, Бог себе об’явив, Бог перший заговорив до нас, а тоді, щойно, ми, які це одержали, послухали і почули, сприйняли, ми це передаємо другим. Чому? Бо ми є переконані у нашому власному житті, що це є щось дуже цінного для нас і хочемо, щоб другі люди також з цього Божого дару користали. Тому такий сильний наголос. Може трошки пізно, може ми повинні були це зробити кілька років тому, але він завжди актуальний. Ми до цієї теми прийшли тепер. Вона дуже важлива і навіть для кращого зрозуміння людей, які почують про той Синод, який відбувся, ми дали певне пояснення. Таке обширніше пояснення, щоби читач, який побачить слово євангелізація, мав кращу уяву про що, властиво, розходиться, і що специфічно Синод у цій ділянці сказав. Це пояснення не є вичерпуюче, там не є усе сказане, що треба сказати. Це будемо старатися впродовж наступних років у нашій Церкві зробити, щоб люди були більш чутливі на це. 7 вересня під час Синоду відбулося святкування ваших ювілеїв: 75-ліття життя і 50-ліття священичого служіння. Головним вашим словом у цей день було слово «Дякую». Чому? Мої уродини припадали в місяці лютому. Вже коли усі владики наші були зібрані в Римі на початку лютого вони там у присутності запрошених римських гостей зробили перше таке святкування. Пізніше у березні відбулося святкування у Києві також так досить урочисто. А тепер 7 вересня відбулося у Львові, остаточно я роджений у Львові, так що якось так і випадало, щоб у Львові відсвяткувати. Я надіюся, що це було вже заключне святкування, що це вже останній акорд у цьому. Бачите, що сталося, люди, які довідувалися з різних джерел, що мені припадає такий ювілей 75-ліття життя, 50-ліття священичого служіння, присилали привіти чи переказували усно, запевняли про свої молитви, складали мені більші, чи менші подарунки, квіти тощо. Я прямо не встигаю усім належно подякувати так, як би хотілося, як би випадало. Тому я вже використав оцю останню нагоду у Львові і хотів би також передати через радієві хвилі усім, до кого це дійде, сердечну подяку. Перш усього за молитви, за привіти, за згадку, за пам’ять, за ті прерізні дари, які я одержав. Моє сердечне спасибі усім, може це є такий недостатній спосіб виявити мою вдячність, але в даний момент я не маю кращого способу, щоб до усіх написати чи навіть з усіма зустрітися, потиснути їхню руку, подякувати особисто, то вже годі й говорити. Отже прийміть будь-ласка мої добродії-приятелі цей вираз моєї вдячності. Я дуже-дуже вдячний вам за вашу зичливість супроти мене і хотів би сказати вам, що буду просити Господа Бога, щоб вашу зичливість, вашу доброту серця, вашу великодушність по-своєму нагородив сторицею. Добро за ваше добро. Під час цьогорічного Синоду було обрано нових членів та голів синодальних комітетів. У чому відмінність комітетів від відповідних профільних комісій, які існують в УГКЦ? Це стукртурально-адміністративна справа. Синод сьогодні складається з 48 членів, які є у різних країнах світу і не можуть докладно знати всього, що діється в інших частинах нашої Церкви. Завданням тих синодальних комітетів є на початку синодального зібрання поінформувати усіх присутніх єпископів про певні важливі для церковного життя аспекти: як виглядає сьогодні українська сім’я чи це в Канаді, чи в Бразилії, чи в Австралії, чи в Україні, як виглядає навчання катихизму у різних частинах нашої Церкви тощо. Кожен комітет, а їх є 15, вони інформують, вони збирають під час цілого року інформацію про стан Церкви у даній ділянці і пізніше коротко, ядерно, інформують владик цілої Церкви, зібраних на Синоді, про ситуацію, яка вона є, що було зроблено за минулий рік у даній ділянці і, евентуально, також певні пропозиції для кращого функціонування. Це є їхнє завдання. Інформувати Синод, щоб він міг звернути увагу на певні речі, які може би не взяв під увагу, якби не був належно про це поінформований. Комісії, це є щось іншого. Комісії це є виконавче тіло. Наприклад, Синод робить якесь рішення і тоді поручає відповідним комісіям. Є певні комісії, що є на цілу Церкву, їх небагато, три чи чотири, а більшість з них є на рівні митрополії, так звані міжєпархіальні або на рівні єпархії. І ці комісії здійснюють рішення Синоду. Їхня ціль як така не є інформувати, а працювати, здійснювати те, що було вирішено. На цьому Синоді було визначено тему і рік проведення наступної сесії Патріаршого Собору. Згідно з текстом постанови, тема 5-ї сесії - монашество. Чи вибір теми був спричинений підсумками роботи Собору монашества, чи були інші передумови? І ця обставина і інші. Упродовж минулих шістьох років в Україні відбулися шість дуже важливих зустрічей монашества (Собор монашества, – авт.), де були розглянуті різні проблеми і де, на підставі тої великої праці, що була зроблена, було усвідомлено про потреби монашества, і то не тільки в Україні, але також і поза її межами. І тому Синод, беручи до уваги те все, що напрацьоване і ті проблеми, які були представлені, і той факт, що ті проблеми є також присутні в інших частинах нашої Церкви, вирішив провести наступну сесію Собору на тему монашества, а перед тим призначив ще 3 роки для її підготовки. Чому ж якраз монашество? Монашество від самих початків у Церкві було, є, і буде немов би серцем християнського життя. "Це є люди, які зобов’язуються радикально, дуже серйозно сповняти Божі заповіді і вони тим самим стають зразком для других. Їхня посвята Богові, посвята ближньому, це є той елемент, який робить дану Церкву сильною, духовно сильною. І тому Церква мусить звертати велику увагу на цих людей, яких Господь Бог кличе і які на цей поклик відповідають... І якщо є достатнє число таких людей, які то Боже запрошення приймають і здійснюють, настільки Церква є духовно сильна", – сказав Глава УГКЦ. А сила Церкви, за його словами, в її духовності, "не в багатстві, не в тому, скільки майна має, які впливи має, яку політичне становище в країні. Це не є сила Церкви. Сила Церкви є у її духовності, наскільки вона живе Божим Духом. А монашество, воно тут є в першому ряді, це є найкраще здійснення того християнського ідеалу, який другі підхоплюють і разом тоді становлять духовно здорову Церкву. У постановах Синоду читаємо про затвердження статуту Патріаршого катехитичного фонду під назвою "Катехизм УГКЦ". Яка мета і які завдання цього фонду? Вже декілька років ми працюємо над тим, щоб представити вірним нашої Церкви катехизм — значить пояснення правд віри, беручи під увагу віру Святої Церкви взагалі, але також специфіку нашої власної традиції. Ми належимо до тої візантійської традиції, яка, почавшись з Єрусалиму, перейшла Візантію і, вкінці, опинилась у Києві і наш народ прийняв оцей дар Божої святої віри. Але прийняв його у свій спосіб, так як кожний народ, кожна культура це робить. У катехизмі ці правди святої віри будуть належно пояснені, так що кожний зможе з нього користати, не тільки спеціалісти чи богослови, але кожний віруючий. Над цим проектом працюємо і вже багато тепер зроблено, так що ми надіємося у найближчих роках могти цей катехизм, це пояснення правд нашої віри, у відповідній друкованій формі передати нашим вірним. Але тут є особливості фінансового характеру — ця праця вимагає співпраці багатьох людей, яким інколи треба фінансово віддячитись щонайменше за їхню подорож, бо це люди з різних частин нашої Церкви, і є певні кошти пов’язані з цим. Ми також мусимо бути свідомі того, що наша Церква існує у різних країнах, на різних континентах, де вірні нашої Церкви вже не володіють українською мовою так легко, як, наприклад, ми, які живемо тут в Україні. Ми хочемо їм також передати скарб нашої віри, пояснити те, у що вони вірять, бо вони теж є членами нашої Церкви. То значить, що ми будемо змушені цей катехизм також перекладати на інші мови. А крім того, не тільки задля членів нашої Церкви, але також ми хочемо поділитися з другими тою особливістю нашого сприймання святої віри і нашого способу життя, здійснювання Божої волі в нашому народі, в нашій культурі. Це все вимагає певних коштів і ми встановили цей фонд, щоб він міг поволі збирати потрібні кошти, щоб могти здійснювати цей великий проект підготовлення і перекладу на інші мови. І минулого і позаминулого року були засновані фонди: чи то на підтримку новостворених парафій, як це було на Синоді у 2007 році, чи "Андріїв гріш" — фонд для підтримки вірних УГКЦ там, де ще нема сталих структур Церкви. Наскільки ефективні такі рішення і чим покликані? Церква є самобутня установа. Церква, яка не пережила переслідувань, знищення, ліквідації, утисків з бігом десятиліть, чи навіть століть, збирає звичайно певні засоби, якими може оплачувати свої потреби. Наша Церква знайшлася в цьому столітті в дуже трудному фінансовому положенні, бо всі добра, які Церква мала, які були колись в минувшині подаровані Церкві і з яких Церква могла оплачувати усі свої потреби, були забрані і ще до сьогодні нам не повернені. Так що одиноким джерелом, яке ми маємо, це є пожертви наших людей, пожертви з доброго серця. То не є якісь відсотки з якихось заробітків, але прямо пожертви з доброго серця багатьох людей. Ми стараємося ті біжучі, парафіяльні потреби покривати в рамках даної парафії чи єпархії, що, на загал, вдається. Але є такі, які сягають поза межі однієї парафії, чи єпархії, чи навіть митрополії. Ми тоді звертаємося до вірних нашої Церкви цілого світу, щоб допомагали своїми пожертвами. У такий спосіб ми розв’язуємо фінансові потреби нашої Церкви. Ми не сподіваємося, що всі люди будуть на все давати якісь пожертви. Є, наприклад, люди, які самі пережили еміграцію, які самі пережили дуже трудні початки, які може вже сьогодні розв’язали свої проблеми, мають достатні засоби. Вони дуже добре розуміють, що то значить бути емігрантом. Отже вони готові допомогти на ту ціль. Інші, може, відчувають, як то важливо є для Церкви, для народу, щоб була християнська еліта. Отже вони готові підтримати Український католицький університет. І так в кожній такій потребі є люди, які особливо відчувають у своєму серці бажання допомогти в тій, чи іншій ділянці і на це складають. Безумовно, було б добре, якби ми не мусіли обтяжувати наших вірних. Але, бачите, у цей спосіб Господь Бог, який дає натхнення людям, щоб допомагали Церкві, показує нам, що ми в Божих руках, що ми не живемо із зароблених грошей, що ми з трудом мусимо усе це робити. Ще один такий приклад, дуже виразний сьогодні. Ось ми будуємо храм Воскресіння Христового у Києві. Це не є храм тільки для Києва, це є храм як символ єдності нашої Церкви. Як приємно, що збірка на це приходить з Бразилії, з Аргентини, з Канади, з Австралії, з України, з Західної Європи. Оці заробітчани, що важко працюють в Італії, Іспанії, Португалії відгукуються, помагають. Одним словом, увесь народ не якимись величезними датками, але, власне, дрібними, але щирими — разом будує цей храм. Патріарший Синод вирішив видати загальний шематизм. Що це за книга і чим важлива? Кожний знає, що ми є в Україні і по цілому світі. Добре знати, де ми є, які ми є, де маємо громади, як ми зорганізовані, як ми працюємо, яка структура нашого життя. Це є інформація, але ця інформація не є чисто адміністративна, це є, можна сказати, образ Церкви. Це дуже практична книга, бо там можна знайти усе, що потрібно для здійснювання багатьох церковних програм, але це є також образ Церкви, як вона розвивається. Бо шематизм видається не один раз, він видається періодично, інколи навіть щороку. Тоді можна бачити, як Церква розвивається, де є слабі сторінки Церкви, де вона тратить свою силу. Одним словом, це є такий статистичний, до великої міри, але також і духовний образ життя Церкви. На Синоді було проголошено Блаженного священномученика Омеляна Ковча покровителем душпастирів УГКЦ. Чому вибрано цього душпастиря для тих, хто знає його життєпис, думаю зрозуміло, але для цього можливо ще є якісь пояснення? А також, яка практична реалізація цього покровительства? Треба зрозуміти, на що існують священики. Ціла Церква це є Божий люд. В цьому Божому люді є певні особи, покликані Богом, щоб служити ближнім, щоб служити в дуже специфічний спосіб, а саме в імені того Божого люду приносити жертву Богові і уділяти Святі Тайни, вчити народ Божої правди, провадити цей народ до Бога. Вони є на це вибрані, вони вибрані не для освячення самих себе, вони вибрані для служіння громаді. Ми є тільки люди. Дуже часто навіть такі дуже святі речі нам стають буденними і тому треба нам пригадувати, давати приміри людей, які в тому священослужінні, як ми кажемо, відзначилися. Візьмемо приклад отця священомученика Омеляна Ковча. Він був парохом в Перемишлянах недалеко від міста Львова. Він, як парох, служив людям в дуже взірцевий спосіб, одним словом був добрим парохом. Але він також знайшовся в дуже особливих обставинах, ще будучи на парафії, бо то були часи нацистської окупації, коли гонили і винищували євреїв і він їм помагав, він їх хоронив. Коли їх в жорстокий спосіб хотіли прямо спалити у їхньому храмі, в синагозі, він тих людей рятував. І за це усе він останній час свого життя знайшовся в концентраційному таборі Майданек біля Любліна, на території сьогоднішньої Польщі. Там він не переставав служити. І коли навіть була спроба, щоб його звільнити з цього табору смерті, він відмовився. Він хотів служити. Своє життя цілковито віддав другим людям, не шукав нічого для себе, жодної вигоди. Покинув свою родину, свою громаду, знайшовся на території поза межами України, але для нього це все було цілком другорядне. Його найважливіша справа була — бути священиком, служити ближнім навіть в таких жахливих обставинах і, навіть, коштом особистої жертви. Щоб дати примір священикам, яким духом повинен жити душпастир, він стає тепер небесним заступником. Бо ми, як священнослужителі, потребуємо молитви, а він, будучи таким визначним приятелем Божим, вже Церквою визнаним як такий, стає також нашим заступником. Не тільки приміром, він молиться за нас священнослужителів, він нам своїми молитвами допомагає, випрошує у Господа благодаті для нас. Тому ми вважали, що такий надзвичайний примір священнослужіння варта поставити нам, що так скажу, на духовне скріплення і як примір, як ми повинні поводитися. Знаємо його життя, його примір є дуже драматичний і тим самим дуже потрясаючий. Інколи нам приходиться терпіти, нам приходиться переносити різні труднощі, до нас приходять різні спокуси, а тут маємо перед очами людину, яка вміла собі з тим усі дати раду, яка вміла жити для Бога і для ближнього і тому ми хотіли поставити його, як примір для нашого духовенства. Надіюся незадовго, в якийсь такий більш торжественний спосіб, оце наше рішення відсвяткуємо і також будемо робити прощі до того концентраційного табору, що колись був у Майданеку, щоб віддати йому належну честь, а з другої сторони просити його заступництва. Розмовляв о. Ігор Яців Фрагмент програми радіо "Воскресіння"Фото диякона Миколи Сулими Інтерв’ю Блаженнішого Любомира в аудіоформаті: http://www.rr.lviv.ua/mp3/pod.factu.coment/227.mp3 (1 частина) http://www.rr.lviv.ua/mp3/pod.factu.coment/227a.mp3 (2 частина)